СМИРНЕ́НЬКО. Присл. до смирне́нький. Сидів Когутик з красними крильцями. Глянула Лисичка та й слинку ковтає. Підійшла смирненько, хусткою махає (Фр., XIII, 1954, 259); Ти тільки те й робив, що вправненько, смирненько за хазяйським плугом ходив (Ковінька, Кутя.., 1960, 112); // у знач. присудк. сл. Якось було скорботненько й тихенько, смирненько (Вовчок, І, 1955, 302).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 405.