СМИРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., СМИРИ́ТИ, смирю́, сми́риш, док., перех.
1. Силою примушувати коритися; придушувати (повстання, збройний опір і т. ін.).
2. Угамовувати, тамувати яке-небудь почуття, бажання і т. ін. [Гурт пророків:] Дочка сіонська гордувала нами, за те її Ваалів син смирив (Л. Укр., II, 1951, 132); [Ярослав:] Неправда! Не вигнанець він тепер, Бо чесно вмер за Русь на полі брані, Для Києва смиривши гордий дух… (Коч., П’єси, 1951, 107).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 405.