СМУГЛЯ́ВИЙ, а, е. Трохи смуглий (про шкіру). Очі в Єремії блищали, смугляві щоки почервоніли. Вид аж пашів гнівом (Н.-Лев., VII, 1966, 73); Смугляве, з орлиним носом обличчя іноземця ще зберігало сліди колишньої вроди (Гончар, III, 1959, 226); * Образно. Гарячий, смуглявий липень забарвив червоною оздобою вишневі сади (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 49); // Який має таку шкіру (про людину). Між рядками селянських коней, миршавих, схудлих, вештаються [на ярмарку].. смугляві патлаті цигани з своїми шкапами (Н.-Лев., VII, 1966, 357); Із низенької хати вийде мати смуглява моя, буде сина свого виглядати… (Сос., І, 1957, 213); // у знач. ім. смугля́вий, вого, ч.; смугля́ва, вої, ж. Той (та), що має трохи смуглу шкіру. Смуглява й русявенька все ув очах моїх стояли. Як видіння… (Тич., Зростай.., 1960, 67).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 418.