СМУТИ́ТИСЯ, смучу́ся, сму́тишся, недок. Відчувати смуток (у 1 знач.); ставати смутним; сумувати. Як ти смутишся, вороги тішаться (Укр.. присл.., 1955, 70); Ми сіли поруч, смутні та мовчазні, Одно на одного дивились і смутились (Л. Укр., IV, 1954, 118); Це була їхня [діда та баби] звичка: коли одне смутилося, друге обов’язково мусило розважати (Ю. Янов., І, 1954, 110); — Діду, не смутіться так. От прийде Червона Армія і повикидає з заводу тих, що вас викинули (Турч., Зорі.., 1950, 133); // Наповнюватися смутком (про серце, душу). На порожній шлунок і душа смутиться (Укр.. присл.., 1963, 57); У дні весняні, дні осінні Ти, серце бідне, не смутись (Мал., Звенигора, 1959, 280).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 419.