СМУТНИ́Й, СМУ́ТЕН, тна́, тне́.
1. Який відчуває смуток; якого охопив сум; сумний, журний. Із-за гаю сонце сходить, За гай і заходить. По долині увечері Козак смутний ходить (Шевч., II, 1953, 131); Рибалки були веселі, жартували.. Один Микола сидів смутний, похиливши свою чорноволосу голову (Н.-Лев., II, 1956, 229); Ішли жінки смутні з клунками в руках (Головко, II, 1957, 171); Голубонько-дівчинонько, Зіронько моя! Не питайся, моя мила, Чого смутен я (Рудан., Тв., 1959, 125); * Образно. Сму́тная муза літа́ в самотині, Кличе поета свого (Л. Укр., І, 1951, 73); // Який виражає смуток, сумний настрій. Згорбившись, осунувшись, Тихович смутними очима поглядав на хати й оселі, що лишав за собою… (Коцюб., І, 1955, 230); Смутне Кайдашеве бліде лице освітилося рожевим світом (Н.-Лев., II, 1956, 347); Не дивись на мене поглядом смутним, — Знаю, ти не любиш, мариш тільки ним… (Олесь, Вибр., 1958, 74).
2. Сповнений, пройнятий смутком. Цілий клубок думок, смутних і радісних, заворушився в моїй голові (Вас., IV, 1960, 40); Спогади Тараса Григоровича про своє дитинство завжди були дуже смутні (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 7); Смутен сон наснився Святославу, затьмарив чоло його ясне (Забіла, У.. світ, 1960, 169); // Сповнений невеселих думок. Лопух зорвала [зірвала] і накрила [дівчина], Неначе бриликом, свою, Свою головоньку смутную (Шевч., II, 1963, 356); // Який минає, проходить і т. ін. у смутку; невеселий, безрадісний. [Олекса:] Дівчатам покіль що нічого не кажіть, а то і гульня буде смутною (Вас., III, 1960, 15); Нехай побачу я в смутні для мене дні Утіху щирую та усміхи ясні (Л. Укр., І, 1951, 58); Рідко він тепер співав: тільки на весіллях і в смутну годину (Стельмах, І, 1962, 339); Меркнуть зорі, білою стіною Смутен день на обрії встає, Сивий сніг заносить поле бою, Чорний ворон білий труп клює (Рильський, II, 1960, 186).
3. Який викликає смуток. Смутна новина мене дуже-дуже засмутила (Л. Укр., V, 1956, 18); Убогії ниви, убогії села, Убогий, обшарпаний люд, — Смутнії картини, смутні-невеселі, А інших не знайдеш ти тут (Гр., І, 1963, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 420.