СМІЛИ́ВЕЦЬ, вця, ч. Смілива людина. Жменька сміливців, оточена на висоті ворогами, відбивалася до останнього набою (Літ. газ., 2.III 1950, 4); — Ну хто ж із вас полізе першим? — спитав Шумейко, розглядаючи прибулих. Та сміливця не виявилось (Шиян, Баланда, 1957, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 406.