СМІ́ЛИ́ВО, присл.
1. Присл. до смі́ли́вий. З юрми вийшов якийсь огрядний чоловік, сміливо підступивсь до нас (Коцюб., І, 1955, 258); Тимко сміливо відкрив двері. У місячнім сяйві кроків за два від порога стояв якийсь чоловік (Тют., Вир, 1964, 268); Молодь сміливо виступає за нові прогресивні методи роботи, домагається значного піднесення продуктивності праці, зниження собівартості продукції (Хлібороб Укр., 6, 1966, 8); Ніхто до Т. Г. Шевченка так сміливо і щиро не показував у мистецтві життя казахів (Вітч., 3, 1968, 155).
2. Без зусиль; легко, вільно. Якесь здоровецьке вікно сіріє: таке здорове, що в його чоловік сміливо увійшов би, не схиливши голови (Н.-Лев., VI, 1966, 96); // З повним правом. Неспокій цей Я можу сміливо назвать чудесним (Рильський, III, 1961, 222); Цю смолу тут-таки варили в казанах два запорожці, яких сміливо можна було вважати за чортів (Довж., І, 1958, 227).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 407.