СМІ́ЛЬНИЙ, а, е, рідко. Те саме, що смоляни́й. Хлопчаки запалили смільну лучину у виплетеній з дроту сітці (Стельмах, І, 1962, 434); Горнець котлові доганяє, а обоє смільні (Номис, 1864, № 8006); Хвилястий чорний чуб спадає на високий прямий лоб. З-під смільних брів усміхаються веселі очі (Стельмах, II, 1962, 388).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 407.