СМІ́ТИ, смі́ю, смі́єш, недок.
1. Насмілюватися, наважуватися робити або казати що-небудь, осмілюватися. — Одна робить все сміліше — І пошиє, і напише.. Друга рада б, та не вміє, Мов соромиться, не сміє, Мабуть, їй судилось так (Гл., Вибр., 1951, 230): Вона при матері не сміла змагатися з сестрою, бо знала, що мати завжди стане в обороні Софії (Л. Укр., III, 1952, 505); [Сербин:] Не було ще чоловіка на світі, щоб смів мене вразити і щоб даром пройшло йому сеє. (Вас., III, 1960, 23); Санька любила брата з ревністю ведмедиці. Кожному, хто смів його ображати, вона ладна була перервати горлянку (Тют., Вир, 1964, 154).
Не смій (не смі́йте) — уживається як форма категоричної заборони робити що-небудь. — Доки не здаси всіх екзаменів, з двору виводити [мотоцикл] не смій! (Гончар, Тронка, 1963, 101); Кинулись партизани до Худякова. Навперейми їм Глушак. — Стійте! Стійте! Не смійте стріляти! (Довж., І, 1958, 122); Не смі́ти дихну́ти — те саме, що Не [нава́житися] дихну́ти (див. дихну́ти). Наш дім поставлений в куточку затишному: Ні Австр, ні Апельйот не рушать мого дому; Фавоній і Борей дихнуть не сміють там (Зеров, Вибр., 1966, 204); Смі́ю ду́мати (запита́ти і т. ін.) — уживається як ввічлива форма ствердження або запитання. — Я смію думати, що не буду для вашої дочки ні варваром, ні тираном, ні деспотом (Н.-Лев., VI, 1966, 54); [Антоніо (стає на порозі і здивовано оглядає хату):] Магістре хвальний! Смію запитати, ви певні в тім, що се його домівка? (Л. Укр., III, 1952, 111); Як ти смі́єш (він смі́є, ви смі́єте, вони́ смі́ють, ти смів, він смів і т. ін.)? — уживається для вираження обурення чиїмись словами, діями, вчинками. — Як ти смієш таке говорити на свою матір? — суворо крикнув Кайдаш (Н.-Лев., II, 1956, 299); — Як ти сміла являтися у мою хату, коли в мене чужий чоловік є? — аж скрегоче, аж ногами тупоче та сичить Кирило Іванович. (Мирний, І, 1954, 158); — Що ти за птиця? Ти — Ягня! Як сміло ти мене питати? (Гл., Вибр., 1951, 40); Левко нараз рвонувся, мов струна, кинувся до неї, схопив руками.— Як ви смієте!— крикнула вона, вислизнувши з обіймів (Цюпа, Назустріч.., 1958, 69); Дочка кругла відмінниця, грає на інструменті,— та як вони сміють її не прийняти? (Гончар, Тронка, 1963, 162).
2. перев. із запереч. не. Мати право на що-небудь. Софія Петрівна отямилась скоро. — Аркадій! Ти збожеволів! Ти не смієш оддавати землі (Коцюб., II, 1955, 391); Нас не лякає бомб виття, Бо ми ж усі — солдати, І зброї в битві за життя Не сміємо складати (Перв., II, 1958, 250).
3. Бути в змозі робити що-небудь. Наша радянська дійсність створює грунт для відродження людської особи в усій її повноті і цільності — сміти неможливе, творити корисне і праве (Рад. літ-во, 4, 1967, 62); // Бути здатним; могти. — Як мені доведеться губернатора об чім прохати, то я не знатиму, як перед ним і стояти? Впаду та не смітиму й устати! (Кв.-Осн., II, 1956, 283).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 407.