Що oзначає слово - "сміх"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


СМІХ, у, ч.

1. Переривчасті, характерні звуки, які утворюються короткими видихальними рухами як вияв радості, задоволення, нервового збудження і т. ін. — Твій голос, твій сміх я слухав би цілий вік, та й то, здається, не наслухався б,— сказав Роман (Н.-Лев., VI, 1966, 316); Дівчата наближалися, і все ясніше та голосніше чулися їхні голоси та сміх (Тют., Вир, 1964, 12); Лунає з вулиці дитячий сміх (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 141); *Образно. Яке сьогодні блакитне небо, яке високе і чисте! А золотий сміх сонця! (Коцюб., II, 1955, 185); *У порівн. На мулах нешвидких Вона верталась із ясного саду, Ясна, як сад, і радісна, як сміх (Рильський, І, 1960, 184); // тільки мн. Веселі розмови, розваги і т. ін. Еней по щастю без поміхи Вдавався в карти, ігри, сміхи, А о Юноні і забув (Котл., І, 1952, 175); На панщині не робила, як другі, а більше бавилась — заводила сміхи та реготи (Мирний, IV, 1955, 33); // перев. мн. Насмішки, глузування. Буде тобі, титарівно! Заплачеш, небого, За ті сміхи!.. (Шевч., II, 1963, 99).

Без смі́ху — не сміючись, серйозно. З ним був такий випадок, якого без сміху він не може тепер згадати (Коцюб., II, 1955, 427); На нього [обер-майстра] без сміху не можна дивитись: на ногах якісь ботфорти петровських часів, на голові величезний крислатий капелюх (Гончар, Маша.., 1959, 27); Гомери́чний сміх див. гомери́чний; Зара́ди (за́для, для) смі́ху — заради жарту, щоб посміятися. Фотографія Тимка. Ходив із хлопцями на ярмарок у Зіньків та й «знявся» заради сміху (Тют., Вир, 1964, 455); О. Хведор був веселий, реготун.. Його повні червоні уста, здається, були зроду складені задля сміху (Н.-Лев., І, 1956, 116); Стигне розчин, стає, мов дуб, поки доставляють його.. Хоч бери та вогнище розводь на висоті і розігрівай розчин. Але ж то хіба для сміху (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 347); З смі́хом — сміючись. І хоча й би ти в душі Злюка.. сердитий, Та на личенько моє З сміхом, весело зирни ти (Крим., Вибр., 1965, 100); З сміхом обганяють його веселі юрби молоді, попадаються назустріч закохані пари (Головко, І, 1957, 485).

◊ Бра́ти на сміх див. бра́ти; Заво́дити смі́хи та ре́готи див. ре́гіт; Залива́тися (зали́тися) від (од) смі́ху; Залива́тися (зали́тися) смі́хом — нестримно сміятися. Обидві удовиці реготались, аж заливались од сміху. Насміявшись вволю, Христина попрощалась з хазяйкою й вийшла (Н.-Лев., VI, 1966, 33); Тимко, забившись під копу, заливається від сміху, дивлячись, як Марко осатаніло вистрибує на одній нозі (Тют., Вир, 1964, 274); — Я ось, дядьку… осьдечки!заливаючись сміхом, обізвавсь Карпо, опинившись зразу на другім боці (Мирний, І, 1954, 273); Не стримався й Прудивус, залився сміхом,., а від того сміху.. глядачам ставало там іще смішніше (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 214); Заляга́тися (залягти́ся) від (од) смі́ху; Заляга́тися (залягти́ся) смі́хом див. заляга́тися; Захлина́тися (захлину́тися) смі́хом (від смі́ху) див. захлина́тися; Захо́дитися (зайти́ся) смі́хом див. захо́дитися1; Кача́тися від (зі) смі́ху див. кача́тися; Ки́дає (ки́дало, ки́нуло) в сміх див. ки́дати; Кишки́ рва́ти (порва́ти і т. ін.) зі (зо, від) смі́ху див. кишка́; Ку́рці на сміх див. ку́рка; Ку́рям на сміх див. ку́ри; Ло́пнути від смі́ху — дуже сміятися; Лу́скати зі (зо) смі́ху див. лу́скати; Лю́дям на сміх див. лю́ди; Ляга́ти від (од, зо) смі́ху див. ляга́ти; [Ма́ло не] па́дати зі смі́ху див. па́дати; Нароби́ти собі́ смі́ху; Пода́ти себе́ на сміх — виставити себе у смішному вигляді. — Той [грішник] дума, що вже він меделян, та й силкується гавкати і щоб то і товсто, і страшно, так тільки сміху собі наробить (Кв.-Осн., II, 1956, 248); Прохор Осауленко був козак не з величних; щира душа, себе на сміх не подасть (П. Куліш, Вибр., 1969, 264); На сміх: а) заради жарту. — Поміняйте зі мною свою одежу. А дід мав подерту одежу, каже: — Хлопче, говориш зі мною на сміх.. — Не на сміх я з вами говорю,.. справді хочу мінятися (Казки Буковини.., 1968, 175); Вербівці на сміх назвали село Вербівочкою, хоч у йому [ньому] не було вербової й гілки (Н.-Лев., II, 1956, 240); б) для насмішки, для посміху. Бодай же вас, цокотухи, Та злидні побили, Як ту матір, що вам на сміх Сина породила (Шевч., І, 1963, 23); — Тоді на тобі один рядок, бо ти два не годна гнати…— і дав [Андрій] Химі один рядок, на сміх усім заробітчанам, мов неповнолітній (Кач., II, 1958, 9); Не до смі́ху (смі́хів) кому — у когось немає бажання, причин і т. ін. веселитися, сміятися. Забродчики жартували, сміялись, а Миколі було не до сміху, не до жартів (Н.-Лев., II, 1956, 231); Хлопці щиро сміються, тільки Віталикові, здається, не до сміху (Гончар, Тронка, 1963, 159); — Ти й зараз прийшов посміятися з старого батька. А я вже вбився в літа, мені не до сміхів (Загреб., Спека, 1961, 333); Підніма́ти (підійма́ти, здійма́ти, зніма́ти і т. ін.) на сміх кого, що — те саме, що Бра́ти на сміх (див. бра́ти). Гомоніли стиха чоловіки; і було знать по їх очах, що вони піднімали на сміх це жіноче свято (Н.-Лев., VI, 1966, 370); Ніколи не підіймай на сміх бідного чоловіка (Фр., IV, 1950, 66); Краще б оця маленька дівчина потягла його за чуба або ще якось зневажила, ніж отак здіймати на сміх… (Ю. Янов., II, 1954, 133); — До якого заводу? — питаєте. І тут вас знімають на сміх. Невже ви не знаєте, що в Косопіллі є цукровий завод?! (Зар., На.. світі, 1967, 13); Побира́ти на сміх див. побира́ти; Подави́тися смі́хом див. подави́тися; Помира́ти (поме́рти) зо́ сміху див. помира́ти; Сміх бере́ див. бра́ти; Сміх напа́в на кого — комусь захотілося сміятися. Напав на мене якийсь сміх (Н.-Лев., III, 1956, 273); Смі́хи справля́ти див. справля́ти; Сміх розбира́в кого — те саме, що Сміх бере́ (див. бра́ти). Макар Іванович бігає по хаті.., а Хо не може далі витримати.. Його розбира такий сміх, що аж кольки під грудьми спирають (Коцюб., І, 1955, 168); Ти чого вибілюєш зуби? — здивувався батько. — Бо є що вибілювати,— ще більше розбирає мене сміх (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 19); Смі́ху з се́бе нароби́ти — виставити себе у смішному вигляді. Не поженихався ні трохи, а сміху з себе наробив (Кв.-Осн., II, 1956, 315); Сміх узя́в див. узя́ти; Спиня́ти (спини́ти, зупини́ти) сміх див. спиня́ти, зупиня́ти; [Так і (ма́ло не)] покоти́тися [по́котом] зі смі́ху (від смі́ху) див. покоти́тися1; Тро́хи не упа́сти зі (зо) смі́ху — сміятися до нестями, до знемоги, реготати, згинаючись до землі. — Та се,— бий тебе сила божа! — Бородаїв син,— скрикнув один з москалів і трохи не упав зо сміху (Мирний, І, 1954, 259); Узя́ти на сміх див. узя́ти; У сміх хто — хто-небудь почав сміятися. Ми знов у сміх: — То се такі пісні ..?— Вони питають: «А які?» (Л. Укр., І, 1951, 406); Хоч би (хоча́ б, хоть би, коли́ б) на сміх; І (й) на сміх — уживається при вказівці на найменшу міру у здійсненні, виявленні і т. ін. якоїсь дії. Хоч би на сміх де могила О давнім давні говорила (Шевч., II, 1963, 65); Чи ви живі, чи повмирали; чи я діждусь коли, чи ні, Щоб клаптик часом переслали Паперу братнього мені? Прохав, молив.. Що більше вдію? Хоча б хто на сміх написав… (Граб., І, 1959, 340); Коли б тобі на сміх було де видно свічку. Або в селі де на опічку Маячив каганець (Г.-Арт., Байки.., 1958, 49); Нема й на сміх (Укр.. присл.., 1963, 16); Як на сміх — ніби навмисне. Як на сміх, плуг нахильцем вискочив з борозни і на горе Андрієві опинився зверху, на ріллі (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 16); І у землянках, як на сміх, Голодний плач дітей блідих Нас зустрічав докором вічним… (Сос., І, 1957, 465).

2. у знач. присудк. сл. Про те, що здатне розсмішити, викликати подив. Чужа біда Панькові — сміх; Своя ж і стид, і срам, і гріх (Бор., Тв., 1957, 156); Який же там король став Жабам у пригоді? Такий король, що сміх та й годі (Гл., Вибр., 1951, 122); В Москві великій без адреси Когось шукатипросто сміх (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 57).

[І] сміх і го́ре (і гріх, і плач, і сльо́зи) — про те, що одночасно і смішне і сумне. — Сестра каже, що Муся теж взялась крутити ночами блюдечка, викликаючи духів і просячи в них поради.. — І сміх і горе,— після паузи промовила Ляля (Гончар, IV, 1960, 74); І сміх і гріх було дивитися на цю недоладну постать, натоптану злобою і болем (Стельмах, II, 1962, 89); Тіль[ки] де-де православні По углах стогнали Та, стогнучи, за батюшку господа благали. Сміх і сльози! (Шевч., І, 1963, 245); [І] сміх і ли́хо див. ли́хо1.

3. Виставляння кого-, чого-небудь у смішному вигляді; висміювання. Сміх — ось що було, за визначенням самого Гоголя, благородною особою в його «Ревізорі». Цей сміх потряс царську Росію (Рильський, III, 1955, 217).

Ста́ти смі́хом — стати предметом насмішок. Хто кого переможе… Або вони [сусіди] мене, або я їх! Як вони мене, то я сміхом стану в селі..! (Март., Тв., 1954, 206).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 409.