СМІХА́, невідм., ч., розм. Про те, що здатне розсмішити, викликати подив. — Чи не сміха́? Як йому закляли ріпники, так усе доразу з ним сталося! (Фр., IV, 1950, 21); — А хіба коня погано буде купити? ..І стодолу поставити.. Не гіршу від Косованової? Ну та й заздрощів буде, сміха! (Мур., Бук. повість, 1959, 49).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 410.