СМІХОВИ́НКА, и, ж., розм. Коротка, смішна, цікава розповідь. Сам Антонас розказував сміховинки, реготався з усіма, підспівував (Ірчан, II, 1958, 297); Мені пригадується сміховинка про діда і хлопців, які підсадили його на коня… (Літ. Укр., 22.I 1963, 3); // Вигадка, вимисел. Найвеселіший народ конярі .. І хто найбільше співаночок знає — вони. Ще не видно стада, а вже чути вигалайкування [голосні розмови] — то знай, що коні женуть. Та все з жартом, із сміховинкою (Хотк., Довбуш, 1965, 88).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 410.