СНО́ПИК, а, ч. Зменш.-пестл. до сніп. Один чоловік пішов у неділю брати копи — возить додому. От наклав зовсім віз, тілько ще так остававсь один снопик положити (Мирний, V, 1955, 326); Виставлені [на Виставці передового досвіду] снопики прославлених високоврожайних сортів пшениці (Хлібороб Укр., 5, 1971, 34); Валерик вийшов до них із-за куща зі своїм свіжим яскравим снопиком зелені та квітів (Гончар, Таврія, 1952, 288); В печі тріснуло поліно, викинувши з піддувала снопик іскор (Ільч., Серце жде, 1939, 336); *У порівн. Він не хотів утікати, «свою славу козацьку під ноги топтати». І клав ворогів, як снопики (Мас., Життя.., 1960, 122).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 428.