СНІГУ́Р, рідко СНІГИ́Р, а́, ч. Невеликий співучий птах родини в’юркових з червоним оперенням грудей у самців і бурувато-сірим у самок. Пищить снігур — скоро зима буде (Укр.. присл.., 1955, 98); На вільху примостився червоногрудий.. снігур (Коп., Як вони.., 1961, 114); Ім’я своє снігур дістав від слова сніг. Адже ці пташки, за народним повір’ям, перші вісники зими (Наука.., 12, 1973, 56); — Нащо вам так квилить, мій боже милий? — Снігир Зозулю перебив (Греб., І, 1957, 46); — Чого цвірінькаєш, дурний, чого голосиш? ..Що заманулося, чого ти не попросиш, ..Всього ти в кліточці по саме нельзя [годі] маєш, Ще й витребенькуєш, на долю нарікаєш, — Так в клітці підлітка корив снігир старий (Г.-Арт., Байки.., 1958, 79).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 425.