СНІЖИ́НКА, и, ж. Кристал снігу у вигляді зірочки. Миготіли за вікном сніжинки (Л. Укр., І, 1951, 145); Велика сніжинка сіла на онукову рукавичку (Ю. Янов., II, 1954, 110); Надворі знов зима, і падають сніжинки, і вітер їх несе в туманну далечінь… (Сос., І, 1957, 277); * Образно. Рідні [татові] долоні Гладять голови наші малі… Тільки чом це сніжинка на скроні Не розтане ніяк і в теплі? (Бичко, Сійся.., 1959, 177); * У порівн. Заходить Лена [медсестра], як сніжинка, біла (Гонч., Вибр., 1959, 376); Голуби кружляють Білими сніжинками, Солов’ї сміються У гаю (Рильський, І, 1960, 166).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 426.