СНІ́П’Я, я, с., розм. Збірн. до сніп. Ми кидаємось до скирти, розкидаємо сніп’я сюди й туди (Гончар, Людина.., 1960, 320); По землі від сонця лягло золоте сніп’я променів (Цюпа, Назустріч.., 1958, 130).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 427.