СОБАКУВА́ТИЙ, а, е, розм. Злий, жорстокий, недоброзичливий, прискіпливий. Злостився Омелько й на дворян городових, які так щільно царя оточували, на всяких спальників та стольників, навіть на собакуватих стрільців (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 513); // у знач. ім. собакува́тий, того, ч. Зла, жорстока, недоброзичлива, прискіплива людина. — Мамо! чого цей собакуватий в’язне? — плаксиво гукнула дівчина (Крим., Вибр., 1965, 349).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 431.