СОБА́ЧНИК, а, ч., розм.
1. Людина, що ловить або скуповує собак для продажу чи вироблення хутра. Враз розлігся в темноті різкий свист собачника Савки, що аж шарахнулись коні (Панч, Гомон. Україна, 1954, 415).
2. перен., зневажл. Те саме, що посіпа́ка. — А скільки їх [поліцаїв], тих своїх там [у концтаборі] собачників? (Збан., Єдина, 1959, 392); — Повернувся [Йона] в село таким катюгою, в собачники до них [фашистів] пішов… (Гончар, Циклон, 1970, 61); // Уживається як лайливе слово. Собачник ти! Чей же ти знаєш, що батюшка ждуть вина? (Мик., Кадильниця, 1959, 46).
3. Любитель собак.
4. Приміщення, де утримують собак для наукових дослідів.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 432.