СОВИ́НИЙ, а, е. Прикм. до сова́. А рибалці це не вперше: Ще ізмалу він ізвик Слухать пугача в діброві І в гаю совиний крик (Щог., Поезії, 1958, 144); Вініус наїжився, вирячив очі на Демида,.. крючкуватий ніс спустився нижче, став схожий на совиний дзьоб (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 124); Почувся з того низового байрака чи то людський, чи совиний голос (Ле, Клен. лист, 1960, 106); // Такий, як у сови, власт. сові, який нагадує чим-небудь сову. Спить мій колега мало, а обличчя, проте, ніби запухле, щось є совине в ньому, в його круглих, дитинно ясних очах (Гончар, Циклон, 1970, 7); Іноді стара графиня садовила Лукію перед собою на стілець і довго вдивлялася своїми круглими, совиними очима в личко дівчини (Донч., III, 1956, 43).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 434.