СОГРІША́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СОГРІШИ́ТИ, шу́, ши́ш, док., рел., розм. Робити, чинити гріх (у 1, 2 знач.); грішити. Нічим ми так не согрішаєм на світі, як язиком, осуждаючи [осуджуючи] один одного (Кв.-Осн., II, 1956, 253); — У вас трапився гріх, і ви… ви хочете спокутувати його в монастирі? .. — Я не согрішила (Вільде, Сестри.., 1958, 429); Дівчинка хреститься й дає слово, що согрішила вона в останній раз (Донч., III, 1956, 25); — Тільки я й согрішила раз на віку, як у корчмі пробила залізною кочергою дякові голову… (Н. —Лев., II, 1956, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 437.