СО́КІР, кора, ч., розм. Те саме, що осокі́р. Тріщать дуби, сокори, вільха і всяке дерево (Сл. Гр.); Здалося раптом Орлюку, що впав він.. в дідів човен і весняна повідь підхопила його й понесла хутко-хутко (Довж., І, 1958, 287).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 439.