СОЛОНИ́НКА, и, ж. Пестл. до солони́на. Стою, мовчу, а він на своє завертає: «Грошима, каже, багато не обіцяю, але їстимеш добре. Не тільки мамалигу з квасним молоком, а й капусти густої з сметаною покуштуєш, і солонинки кавалочок дістанеш…» (Мур., Бук. повість, 1959, 10); [Василина:] Може, ви й борщ їстимете? Наш, селянський? [Котовський:] А чому ж? [Василина:] Із солонинкою. Зараз винесу (Мокр., П’єси, 1959, 34).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 451.