СОМИ́НИЙ, а, е. Прикм. до сом. Ще й сонце не сіло, а він з кучером Кузьмою вже лагодяться рибалити, на якусь там відому лише їм сомину яму (Головко, II, 1957, 488); Петро впав навколішки, нишпорив у чорній воді.. Сома не було. Він десь, певно, мчав на всю свою сомину швидкість до найдальших закутків свого царства (Загреб., Спека, 1961, 273); // Пригот. із сома. Сомина юшка; // Власт. сомові, такий, як у сома. Сомині вуса.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 454.