СОНЛИ́ВО. Присл. до сонли́вий. Десь далеко на околиці містечка сонливо цявкали перед сніданням собаки (Панч, II, 1956, 62); * Образно. Сонливо річечка плове (Фр., XI, 1952, 179).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 457.