СОРОМЛИ́ВИЙ, а, е. Здатний відчувати незручність, бентежитися, ніяковіти. Роман мовчав, втупивши очі в землю. Він був трохи соромливий, і йому стало ніяково (Н.-Лев., VI, 1966, 318); Дівчата.. приходили до хати-читальні чистісінькі, напахчені, соромливі і насторожені (Тют., Вир, 1964, 40); *Образно. На синьому полотнищі неба дівочими косами струмує віття соромливої берези (Стельмах, І, 1962, 264); // Пройнятий збентеженням, зніяковінням. Гай ще більше примружився і говорив далі з своєю соромливою делікатністю (Гончар, III, 1959, 38); // Який виражає збентеження, зніяковіння. Легеньке зітхання та якийсь боязкий, соромливий погляд з блискучих очей нагадували, що, може, Грицько й правду сказав… (Мирний, І, 1949, 277); Я дививсь .. в соромливе обличчя твоє (Сос., І, 1957, 201).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 465.