СОРОМІ́ЦЬКИЙ, а, е.
1. Який виходить за межі загальноприйнятих норм у чому-небудь; непристойний. Цілими днями по вулицях хрипло кричав п’яний народ, співав сороміцькі пісні, лаявсь, заводив бійки (Коцюб., II, 1955, 365); Знов залунала сороміцька лайка, ляпаси (Тулуб, В степу.., 1964, 185); Сміялася [Векла] і говорила їй стиха сороміцькі слова, аж Марія почервоніла (Головко, II, 1957, 149); Сороміцькі картинки.
2. Який виражає чию-небудь безсоромність. Хлопець зніяковів ще більше, аніж від прилипань [залицянь] молодички з сороміцькими очима (Загреб., Диво, 1968, 168).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 465.