Софі́йський собо́р = Свята́ Софі́я — пам’ятка історії першої половини XI ст.; споруджено в період розквіту Київської Русі за князювання Ярослава Мудрого на честь перемоги над печенігами (1036 р.); назва походить від грецького слова софі́я («мудрість»); собор був громадсько-політичним і культурним центром Київської держави; тут приймали іноземних послів, біля собору збиралися віча київські, тут велося літописання і була створена Ярославом Мудрим перша в Київській Русі бібліотека; в усипальниці собору поховано київських князів: Ярослава Мудрого, Всеволода Ярославича, Ростислава Всеволодовича, Володимира Мономаха та ін.; після татаро-монгольського іга собор поступово руйнувався, потім ним володіли уніати, пізніше П. Могила заснував у ньому чоловічий монастир; згодом собор було відбудовано в стилі українського бароко, у чому велика заслуга гетьмана І. Мазепи. В красі, яку ніщо не сокрушить, Свята Софія, ясна й незрушима, Росте легендою в блакить (Ю. Клен).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 572.