СПАДА́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до спада́ти 1-4. Він бачив спадаючий з неба вогонь, а там, за морем, в далекій перспективі сяли перед ним мусульманські реліквії (Коцюб., І, 1955, 293); Через річечки з острівця на острівець були перекинуті над кипучою, спадаючою водою легенькі місточки (Н.-Лев., І, 1956, 163); Вона ніби сиділа десь на скелі над водою.. Спадаюче на груди й плечі волосся здавалося на сонці червоним плавним золотом (Коб., І, 1956, 138); «Прекрасний, може, заключний акорд наших великих боїв», думав Черниш і, відкинувши спадаючу на чоло спітнілу чуприну, подав команду в’ючитись (Гончар, III, 1959, 416); Відчинив [Василь] вікно. Жадібно пив нічну прохолоду. А внизу бився спадаючий ритм міського життя (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 481.