СПАДКОЄ́МЕЦЬ, мця, ч.
1. Особа, що одержала спадщину або має право на її одержання. Обоє старі Моримухи померли, так що Опанас лишився одиноким спадкоємцем своєї батьківщини (Фр., IV, 1950, 278); — Хто? Хто це посміє зробити? — запитав Прохор, нервуючись. — Адже спадкоємцем всього майна лишаюсь я?! — Е ні. Є ще Марія в тебе, сестра твоя… Вона теж спадкоємиця (Шиян, Баланда, 1957, 69); // Рідна дитина, перев. син. Зрікся я земних нащадків по собі,— адже чернець не має спадкоємців від плоті своєї (Л. Укр., III, 1952, 743); — Я їх, чоловіків, знаю. Їм обов’язково подавай сина. Спадкоємця! (Ряб., Жайворонки, 1957, 156); // Син правителя або інша особа, до якої має перейти влада. Князь помер без причастя, без сповіді, найгірше ж — не повідомивши про свою останню волю, не визначивши спадкоємця своєї влади (Загреб., Диво, 1968, 413).
2. перен. Продовжувач чиєї-небудь діяльності, справи, певних традицій і т. ін. Володимир Ілліч став тим, кому мріють наслідувати.. тисячі й сотні тисяч спадкоємців Ленінової роботи (Еллан, II, 1958, 297); Воістину прекрасні діла творить він [народ] у галузі духовної культури,— він, законний спадкоємець усіх віків і народів,— він, творець нової історичної ери,— він, каменяр, хлібороб і співець! (Рильський, IX, 1962, 213); Попросив [режисер] познайомити його з колгоспними механізаторами — спадкоємцями коваля Вакули (Вол., Місячне срібло, 1961, 355).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 482.