СПАДКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. і док., перех.
1. Одержувати спадщину від кого-, чого-небудь.
2. Мати право на одержання спадщини, бути спадкоємцем, спадкоємицею.
СПАДКУВА́ТИСЯ, у́ється, недок.
1. Передаватися за спадковістю. — Треба закріпити в ній [пшениці] кущистість і добірне зерно, щоб це спадкувалося в звичайних умовах (Донч., V, 1957, 239).
2. Пас. до спадкува́ти 1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 482.