СПОВІРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., СПОВІ́РИТИ, рю, риш, док., перех., розм.
1. на кого. Виявляючи довір’я, доручати кому-небудь щось. На діда Бутурлаку усі свої маєтки сповіряє (Сл. Гр.).
2. кому. Розповідати що-небудь, що не підлягає розголошенню. Своїх намірів він не сповіряв дома нікому (Мирний, III, 1954, 55); — То він журиться, що не знає, де свої думи подіти, кому їх сповірити… (Мирний, IV, 1955, 341).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 550.