СПОДВИ́ЖНИК, а, ч., книжн. Той, хто бере участь разом з ким-небудь у якійсь важливій, відповідальній справі; соратник. Капітан змовкає, поглинутий своїми думками. Десятикласники звідусіль жадібно зорять на нього. Він для них як сподвижник Магеллана (Гончар, Тронка, 1963, 153); У революційній боротьбі і в життєвих знегодах Маркс завжди діставав найбільш надійну і дійову підтримку свого бойового сподвижника і найближчого друга — Енгельса (Ком. Укр., 5, 1968, 11); Животворним джерелом для Кропивницького і всіх його сподвижників була й щира прихильність і підтримка прогресивних діячів культури братнього російського народу (Мист., 3, 1955, 35).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 555.