СПОЖИ́ТОК, тку, ч. Те саме, що спожи́вок. [Трохим:] Не мати спожитку Через злії люде, Скажи мені, моє поле, Коли добре буде? (Кроп., V, 1959, 146); // Те саме, що здо́бич 1. Чи вдарити на Синан-башу й спожитком задобрити Низ запорізький, щоб прийняли до себе усім військом? (Ле, Україна, 1940, 171).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 559.