СПОКУ́ТУВАННЯ, я, с. Дія за знач. споку́тувати.
Споку́тування вини́ (прови́ни) — виправлення, загладжування вини, провини і т. ін. Динамічність творчості — це не спокутування провин, не виправдовування перед новим часом, а постійне оновлення, нові народження (Рад. літ-во, 4, 1967, 27); Споку́тування гріхі́в — замолювання гріхів. Він [єпископ] був не на самоті з богом — перед вечірнею, тобто перед відправою, котра, нагадуючи нам про гріхопадіння прародителів, кличе до спокутування гріхів (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 247).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 564.