СПОКІЙНІ́СІНЬКО, розм. Присл. до спокійні́сінький. Їжиха [їжачиха] лишилася спокійнісінько на своїм місці (Фр., IV, 1950, 65); Зайчик, сірий і волохатий, спокійнісінько сидів собі у ящику на задніх лапках, а передніми старанно умивав мордочку (Збан., Між.. людьми, 1955, 207); В найлютіші морози він спокійнісінько обходився без рукавиць (Гончар, III, 1959, 187).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 562.