СПОРУ́ДА, и, ж. Те, що збудоване, споруджене; будівля, будова. Дорога його лежала повз елеватор, повз цю височезну споруду з бетону, що була без вікон і ніби й без дверей (Гончар, Тронка, 1963, 295); Ввечері ми були в горійському театрі. Це — нова, досить велика, прекрасна своєю архітектурою споруда (Вол., Сади.., 1950, 116); Найкращі споруди країни — палаци спорту і стадіони, манежі.., іподроми, басейни, ігрові зали — розчиняють двері кращим з кращих атлетів, переможцям спартакіад союзних республік (Рад. Укр., 16.VII 1971, 4); * Образно. Вчепившись за якусь думку, він боявся згубити її, боявся, що вся нашвидку сконструйована ним споруда розвалиться (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 100); // розм. Яке-небудь саморобне пристосування, пристрій, предмет і т. ін. Данило.. підходить до колиски. У споруді, виплетеній із шелюги, спить маленький чоловічок і зрідка плямкає устами (Стельмах, II, 1962, 164); Вона, сміючись, казала на мене.. «праху» (човен), бо я був тонкий і довгий, як ця легенька споруда для плавання (Ю. Янов., II, 1958, 153).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 577.