СПОТВО́РЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до спотво́рити. [Міріам:] Я знаю, що якби з’явилась я, ненавистю спотворена в обличчі, вони жахнулись би і запитали: — Яке тобі до всіх нас діло, жінко? (Л. Укр., II, 1951, 121); Перчин відвів очі від спотвореного жахом обличчя Румлера (Рибак, Час.., 1960, 22); Спотворений вибухом і спалений каркас пароплава лежав тепер посеред річки (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 196); Тільки трудяща людина знає істинне кохання й дружбу, не спотворені грошовими стосунками, тільки їй зрозумілі і справжня чесність, і благородство (Рад. літ-во, 5, 1958, 74); // у знач. прикм. Меблі лежали всуміш, спотворені і розбиті (Смолич, II, 1958, 41); // спотво́рено, безос. присудк. сл. Я до міста звик, де клаптями туману Спотворено красу домів і буйних площ (Зеров, Вибр., 1966, 491); У кожного вилицювате монгольське обличчя було спотворено випеченим на лобі тавром (Тулуб, В степу.., 1964, 93).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 581.