СПОТВО́РЕННЯ, я, с.
1. Дія за знач. спотво́рити, спотво́рювати. Презирливе ставлення до людини, до її внутрішнього світу, свідоме спотворення її тіла в скульптурі і живопису пронизує всю творчість абстракціоністів (Ком. Укр., 2, 1963, 60); Шевченко гостро виступив проти вульгарного спотворення дійсності і її мовного виразу в українській літературі (Мовозн., XVII, 1962, 15).
2. Те, що спотворене. Великі заслуги Ломоносова у створенні російської літературної мови. Він очистив її від спотворень, застарілих церковних зворотів та непотрібних іноземних слів і наблизив до живої народної мови (Іст. СРСР, II, 1957, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 581.