СПОЧА́ТКУ, присл.
1. Перед чимсь іншим; спершу, раніше. Спочатку вона пам’ятає себе чорною, вічно в сажі, коло панських свиней (Коцюб., II, 1955, 13); — Ти б спочатку розпалив огонь під казаном, а тоді воду носив (Тют., Вир, 1964, 134); З комірчини спочатку чується смачне зітхання, старечий скрип ліжка, а далі знову — рівне дихання (Стельмах, Хліб.., 1959, 103).
2. З самого початку; знову, наново. Скоро край і п’ятому десятку, І юнацький пал не до лиця… Але так хотілось би — спочатку І — признаться щиро — без кінця! (Рильський, 1,1956, 264).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 583.