СПРАВУВА́ТИ1, у́ю, у́єш, недок., перех., заст., рідко. Виконувати, вести які-небудь справи. Я діло за його справував і клопотавсь (Сл. Гр.).
СПРАВУВА́ТИ2, у́ю, у́єш, док., перех., заст. Направити, спрямувати. Загад діло справує (Номис, 1864, № 1082); За мить я був біля Карпа, і ми мовчки справували свої каючки туди, звідки був поклик (Досв., Вибр., 1959,409).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 595.