СПРАВУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, недок., заст.
1. Поводитися певним чином. З польськими панками та управителями він [о. Артемій] так вмів справуватись, що вони дозволяли йому вивозити з своїх лісів деревні (Н.-Лев., IV, 1956, 45); — Як будеш зле справуватися, то.. будеш.. сидіти [в ямі] цілу ніч (Фр., II, 1950, 56).
2. Успішно виконувати яку-небудь роботу, якісь обов’язки і т. ін. — Громада присудила, щоб ти [Петрусь] жив у мене. Я тобі кривди не зроблю, але справуйся добре! (Фр., IV, 1950, 44); — Не забувай, синку, за нас та справуйся добре! (Коб., II, 1956, 89); — Як жіночка? — Гаманюк.. ухильно відповів: — Нічого.. справується (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 249).
3. Вести суперечку (у 1 знач.); сперечатися. Гірко скаржились одна одній на свою хатню неволю та справувались межи собою, хоч більше Дарка панні докоряла (Л. Укр., III, 1952, 632).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 595.