СПРА́ГА, и, ж.
1. Сильне бажання пити. Її палила спрага, вона ледве-не-ледве зволіклася з постелі, принесла собі води, напилася (Фр., І, 1955, 84); Кожний подорожній може зупинитися біля криниці, зачерпнути кухлем джерельної води, вдовольнити свою спрагу (Цюпа, Краяни, 1971, 23); Після оселедця, що ним снідали хлопці, мучила спрага (Трубл., І, 1955, 99); Там, де автонапування відсутнє, треба розробити точний графік напування.., щоб худоба не терпіла від спраги (Рад. Укр., 14.ХІ 1956, 1).
2. чого, до чого і без додатка, перен., книжн. Велике бажання чого-небудь, прагнення до чогось. Хлопців розбирає спрага: — Розкажіть про плавання… Як ви капітаном стали? (Гончар, Тронка, 1963, 149); Спрага помсти нам давала сили (Забашта, Вибр., 1958, 122); Море вимагало від людини мужності і самопожертви,.. збуджувало її спрагу до мандрівок і відкриттів, до подвигів і знань (Наука.., 10, 1967, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 595.