СПРИ́ЗЬБА, и, ж., розм. Те саме, що при́зьба. Мати сидить на спризьбі, Микита стоїть навпроти, схилившись на кий (Вас., І, 1959, 275); [Риндичка:] Ото вже як зовсім стемніло, сидю [сиджу] я собі на спризьбі та й задрімала (Кроп., І, 1958, 507).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 597.