СПРИЙМА́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до сприйма́ти; // у знач. прикм. І. П. Павлов показав, що вся мозкова кора являє собою суцільну сприймаючу поверхню, яка складається з ряду сприймаючих ділянок, що дістали назву аналізаторів (Курс патології, 1956, 21); // у знач. ім. сприйма́ючий, чого, ч. Той, хто сприймає, або те, що сприймає що-небудь. Кутова швидкість відносного руху об’єкта і сприймаючого є міра сприймання швидкості цього руху (Рад. психол. наука.., 1958, 42).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 598.