СПРИЧИ́НЮВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. теп. і мин. ч. до спричи́нювати. Про значення землеробства в житті древньоруського народу можна судити і з того, що неврожаї, спричинювані несприятливими кліматичними умовами, приводили до голоднеч (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 397); // у знач. прикм. Збудники інфекції різноманітні: на першому місці за тяжкістю спричинюваних виявів стоїть стрептокок (Хвор. дит. віку, 1955, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 600.