СПРОСО́НКУ, присл. Те саме, що спросо́ння. В хаті спали.. і хрипіли, сопіли та говорили спросонку (Стеф., Вибр.. 1949, 192); Доротті вже спала, нервово скидаючись спросонку (Ле, В снопі.., 1960, 220); Прив’язаний біля яблуні пес загарчав спросонку (Тют., Вир, 1964, 256).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 606.