СПРОФАНО́ВАНИЙ, а, е, книжн. Дієпр. пас. мин. ч. до спрофанува́ти. [Люцій:] Традиції замінить нова легенда, ще не збайдужіла, не спрофанована. А римські цноти нехай відродяться у християнських — вони доволі схожі між собою (Л. Укр., II, 1951, 421).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 607.