СПУЗА́Р, я́, ч., діал. Пастух, в обов’язки якого входить підтримувати вогонь, заготовляти дрова, носити воду. Вдень його [вогонь] підтримує ватаг, а вночі спеціальний хлопець, якого так і називають спузар, бо він, маючи діло з вогнем, вічно вимазаний у спузі, а вмиватися не має коли (Хотк., Довбуш, 1965, 100); Лишились тільки ватаг зі спузарем. Вони мусять чекати, аж згасне вогонь (Коцюб., II, 1955, 331).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 611.