СПУСКА́ННЯ, я, с. Дія за знач. спуска́ти і спуска́тися. Лицар-в’язень лежить у кутку на соломі і спить, на нього падає від низької стелі ледве примітний промінець світла, що пробивається крізь малу щілинку в кватирці, зробленій для спускання їжі (Л. Укр., II, 1951, 185); Підходить Люба до мене і схоплюється рукою за мотузок від санчат.. А далі ми виїхали на пагорб і почали спускатися.. Головне у спусканні — це внизу з розгону вивалитись у сніг (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 125).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 612.