СПУСТО́ШУВАЧ, а, ч. Той, хто спричиняє спустошення, призводить до нього. Мабуть, пощербилися сокири спустошувачів, і залишився стояти дуб на злість усім вітрам і грозам (Цюпа, Назустріч.., 1958, 6).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 616.